Городнянська РДА

До бюро правової допомоги звертаються громадяни, з питанням щодо прав власників житла. Головний спеціаліст відділу Городнянське бюро надає роз’яснення з даного питання.

Відповідно до ст. 383 Цивільного кодексу України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Статтею 386 Цивільного кодексу України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Стаття 391 Цивільного кодексу України вказує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Стаття 398 Цивільного кодексу України, регулює порядок володіння майном, яке виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Підстави припинення права володіння майном визначені в ст. 399 Цивільного кодексу України, а саме: 1) відмови володільця від володіння майном; 2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; 3) знищення майна. Згідно з статтею 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону на це майно. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що власник житла в якому проживають інші особи на його вимогу зобов’язані покинути або повернути займане житло власнику. У разі відмови власник може звернутися до правоохоронних органів або з позовом до суду.

Нагадуємо, за отриманням консультації та захистом своїх прав мешканцям Городнянського району можна звернутись до бюро правової допомоги за адресою: м. Городня, вул. Чернігівська, 7, тел.. 2-10-55, 2-10-27 та Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за адресою: 14005, м. Чернігів, пр-кт. Миру, буд. 49а, офіс 709, телефон: (0462) 77-51-68.

Також, з метою підвищення правової свідомості українців та інформування громадян щодо механізмів захисту їхніх прав у повсякденному житті у правовий спосіб нині діє загальнонаціональний правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!», на виконання якого ми готові почути і допомогти кожному.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

28.08.2018 року

Булінг серед неповнолітніх

Досить часто останнім часом звучить тема боулінгу серед дітей та учнів у школах в зв’язку з чим відділ «Городнянське бюро правової допомоги» Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги намагається розібратися з даною проблемою.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ

Цькування, булінг — визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА БУЛІНГУ

• переслідувач (булі);

• жертва;

• спостерігач.

РІЗНОВИДИ БУЛІНГУ

Булінг проявляється в багатьох формах:

 Вербальна;

 Фізична;

 Соціальні форми булінгу;

 Кіберзалякування.

ВЕРБАЛЬНА ФОРМА БУЛІНГУ

Вербальний (словесний) булінг – це словесне знущання або залякування за допомогою образливих слів, яке включає в себе постійні образи, погрози й неповажні коментарі про кого-небудь (про зовнішній вигляд, релігію, етнічну приналежність, інвалідність, особливості стилю одягу і т. п.).

Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів вербального булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.

Що необхідно робити: по-перше, необхідно навчати дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте думку дитини про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, – дякуйте вчителям, хваліть друзів, проявляйте добре ставлення до працівників магазинів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки.

ФІЗИЧНА ФОРМА БУЛІНГУ

Фізичний булінг – це фізичне залякування або булінг за допомогою агресивного фізичного залякування полягає в багаторазово повторюваних ударах, стусанах, підніжках, блокуванні, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним чином.

Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.

Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з'ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв'язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов'язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв'язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

СОЦІАЛЬНІ ФОРМА БУЛІНГУ

Соціальні форми боулінгу – це соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, трапеза це за обіднім столом, гра, заняття спортом чи громадська діяльність.

Характерні ознаки: стежте за змінами настрою своєї дитини, її небажанням долучатись до товариства однолітків, і більшим, ніж зазвичай, прагненням до самотності. Дівчатка частіше, ніж хлопчики, відчувають соціальну ізоляцію, невербальне або емоційне залякування. Душевний біль від такого виду булінгу може бути таким же сильним, як від фізичного насильства, і тривати значно довше.

Що необхідно робити: використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їх день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

КІБЕРБУЛІНГ

Кіберзалякування, кібербулінг – це кіберзалякування (кібернасильство) або булінг у кіберпросторі полягає у звинуваченні когось з використанням образливих слів, брехні та неправдивих чуток за допомогою електронної пошти, текстових повідомлень і повідомлень у соціальних мережах. Сексистські, расистські та подібні їм повідомлення створюють ворожу атмосферу, навіть якщо не спрямовані безпосередньо на дитину.

Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп'ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.

Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у школу й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв'яжіться з місцевими правоохоронними органами.

НАСЛІДКИ ШКІЛЬНОГО НАСИЛЛЯ

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;

негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;

неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;

девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ВЧИТЕЛІ

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

БУЛІНГ В УКРАЇНІ

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

ГОРОДНЯНСЬКЕ БЮРО ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ

15100

Чернігівська область

Городнянський район

м. Городня

вул. Чернігівська, 7

контактні номери телефонів (04645) 2-10-55, ( 04645) 2-10-27

ЄДИНИЙ КОНТАКТНИЙ ЦЕНТР

0800213103

20.08.2018

Правові аспекти шлюбного договору

Сімейним кодексом України питанню порядку укладення, змісту та форми шлюбного договору присвячено главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання.

Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами, які вступають у шлюб, або подружжям. Отже, з самого визначення шлюбного договору вже випливає той факт, що він може бути укладений як до вступу у шлюб особами, які мають намір одружитися, так і після шлюбу - подружжям.

Згідно зі ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається у письмовій формі й підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Згідно з частиною третьою статті 93 Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми.

Окремим аспектом необхідно відмітити те, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК України .

Сімейний кодекс України передбачає, що сто¬рони у шлюбному договорі можуть визначити, зокрема: а) правовий ре¬жим майна (ст. 97 СК України); б) порядок користування житлом (ст. 98 СК України); в) право на утримання (ст. 99 СК України).

Зокрема, по –перше, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони шлюбного договору можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них а також про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

По-друге, якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї, а також можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

По-третє, сторони шлюбного договору можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором а також може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації Крім того, якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Щодо набрання чинності договором, то статтею 95 Сімейного кодексу України визначено, що в тому разі, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

Діюче законодавство визначає, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Якщо подружжя вирішить за взаємною згодою змінити умови договору то відповідна угода повинна бути посвідчена нотаріально.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору також не допускається. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Крім того, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Підсумовуючи слід зазначити, укладення шлюбного договору - не обов’язок, а взаємне рішення осіб врегулювати питання життя сім’ї на власний розсуд, а тому вирішувати питання про доцільність та актуальність укладання «шлюбного договору» між подружжям належить виключно Вам.

Нагадуємо, що для отримання правової допомоги можна звернутися до Городнянського бюро правової допомоги за адресою : м. Городня, вул. Чернігівська, 7 за телефоном: (04645) 2-10-55 та (04645) 2-10-57 , або до Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Чернігів, пр.-кт. Миру, 49-а, тел: (0462) 77-51-68.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103

================================================================

25.07.2018 року

Щодо порядку поділу майна подружжя Городня

================================================================

14.06.2018 року

Черги спадкування. Зміна черговості спадкування

Досить поширеним питанням, з яким звертаються громадяни за юридичною консультацією є порядок зміни черговості спадкування. Для того, щоб відповісти на дане питання необхідно, розібраттися з чергами спадкування .

Цивільний кодекс України виділяє пять черг спадкування .

Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 Цивільного кодексу України.

Дана стаття встановлює 2 способи зміни черговості одержання права на спадкування :

за домовленістю спадкоємців ( договірний) та судовий порядок.

За домовленістю спадкоємців ( договірний)

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Судовий

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Нагадуємо, за отриманням консультації та захистом своїх прав мешканцям Городнянського району можна звернутись до Городнянського бюро правової допомоги за адресою: м. Городня, вул. Чернігівська, 7, тел.(04645) 2-10-55, 2-10-27 та Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за адресою: 14005, м. Чернігів, пр-кт. Миру, буд. 49а, офіс 709, телефон: (0462) 77-51-68.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

Заступник начальника відділу

Городнянське бюро правової допомоги

Т.В. Костюкова

================================================================

25.05.2018

Щодо порядку оснащення вузлами обліку будівель, що буди приєднані до зовнішніх інженерних мереж

До бюро правової допомоги звертаються громадяни, з проханням роз’яснити чи зобов’язані вони встановлювати вузол обліку в будинку, який уже був приєднаний до зовнішніх інженерних мереж і не був оснащений вузлом обліку.

Консультацію з цього питання надає головний спеціаліст відділу Городнянського бюро правової допомоги Дмитро Самійленко.

Отже відповідно до розділу ІV Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22 червня 2017 року № 2119-VIII, який набув чинності 02.08.2017 року, передбачено, що оснащення вузлами комерційного обліку будівель, що на день набрання чинності цим Законом були приєднані до зовнішніх інженерних мереж і не були оснащені такими вузлами обліку, або якщо такі вузли обліку на день набрання чинності цим Законом вийшли з ладу, зобов’язаний здійснити оператор зовнішніх інженерних мереж у строк:

теплової енергії - протягом року з дня набрання чинності цим Законом ( тобто до 02.08.2018 року), гарячої та питної води для нежитлових будівель - протягом одного року Законом ( тобто до 02.08.2018 року), а для житлових будівель - протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 02.08.2019 року).

Оператор зовнішніх інженерних мереж не менш як за два місяці до встановлення вузлів комерційного обліку повідомляє власників (співвласників) будівлі про намір встановити такий вузол, вартість такого встановлення, розмір та порядок сплати передбаченого цим Законом внеску за встановлення вузла комерційного обліку. Власник (співвласники) будівлі протягом двох місяців має право повідомити оператору зовнішніх інженерних мереж (за своїм вибором) про:

згоду на встановлення вузла комерційного обліку на запропонованих оператором зовнішніх інженерних мереж умовах;

намір погодити з оператором зовнішніх інженерних мереж відмінні від запропонованих умови встановлення вузла комерційного обліку;

намір самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку в установленому законодавством порядку.

У разі якщо протягом двох місяців з дня отримання повідомлення власник (співвласники) не повідомив оператора зовнішніх інженерних мереж про намір погодити з ним відмінні від запропонованих умови встановлення вузла комерційного обліку або про намір самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку в установленому законодавством порядку, а також у разі якщо власник (співвласники) повідомив про намір погодити відмінні від запропонованих умови встановлення вузла комерційного обліку або про намір самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку в установленому законодавством порядку, але не зробив цього протягом чотирьох місяців з дня повідомлення оператором про намір встановити вузли комерційного обліку, оснащення будівлі вузлами комерційного обліку здійснює оператор зовнішніх інженерних мереж.

У разі якщо власник (співвласники) будівлі не дає згоди або створює перешкоди встановленню вузла комерційного обліку в місцях вводу зовнішніх інженерних мереж у будівлю, оператор зовнішніх інженерних мереж, до яких приєднана (приєднується) будівля, може вимагати встановлення судом сервітуту щодо частини будівлі, в/на якій обладнується вузол комерційного обліку, для встановлення та обслуговування такого вузла обліку. У такому разі порядок відшкодування витрат на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку, встановлений цією статтею, не змінюється.

Вузли комерційного обліку належать на праві власності власнику (є спільною сумісною власністю співвласників) будівлі. Відповідальність за збереження і цілісність вузлів комерційного обліку покладається на власника (співвласників) будівлі (її частини), в якій вони встановлені, або за договором на визначену власником (співвласниками) іншу особу.

Витрати на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку, здійснені оператором зовнішніх інженерних мереж, відшкодовуються споживачами відповідних комунальних послуг, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати внеску за встановлення вузла комерційного обліку, який сплачується виконавцеві відповідної послуги.

Власник (співвласники) будівлі, яка на день набрання чинності Законом була приєднана до зовнішніх інженерних мереж або яка приєднується до зовнішніх інженерних мереж, має право самостійно обладнати таку будівлю вузлами комерційного обліку в установленому законодавством порядку. У такому разі внесок за встановлення вузла комерційного обліку таким споживачам не нараховується.

Виконавець послуг та оператор зовнішніх інженерних мереж не можуть перешкоджати власнику (співвласникам) будівлі в оснащенні її вузлом комерційного обліку. На вимогу власника (співвласників) будівлі оператор зовнішніх інженерних мереж зобов’язаний самостійно встановити вузол комерційного обліку, придбаний ним (ними).

Стаття 14 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», встановлює фінансові санкції, що застосовуються за порушення законодавства у сфері комерційного та розподільного обліку комунальних послуг. Зокрема за порушення законодавства у сфері забезпечення оснащення будівель вузлами обліку теплової енергії, гарячої чи питної води, а також періодичної повірки вузлів комерційного обліку на суб’єктів господарювання - операторів зовнішніх інженерних мереж накладається штраф у розмірі 1 відсотку суми платежів, нарахованих за останній місяць, в якому надавалася відповідна комунальна послуга споживачам, будівлі яких не обладнано вузлами обліку, - у разі порушення строків встановлення або заміни вузлів комерційного обліку теплової енергії, гарячої чи питної води.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

================================================================

27.04.2018

Порядок реєстрації житлових будинків у сільській місцевості

В останній час до бюро правової допомоги почастішали звернення громадян,що мешкають в сільській місцевості з проблемою оформлення права власності на будинок в селі. В зв’язку з чим головний спеціаліст відділу Городнянське бюро надає роз’яснення з даного питання.

Передусім, працівник бюро зазначає, що право власності з 2013 року має бути зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тільки після його реєстрації таке майно може бути продане, подароване або іншим чином відчужене.

Так, реєстрація права власності житлових будинків, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, спрощена.

Зокрема, статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлені особливості державної реєстрації прав на об’єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських,селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку.

Згідно з цією статтею для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні)житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди,прибудови до них, що побудовані до 5 серпня 1992 року, і щодо яких раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1)виписка із по господарської книги, надана виконавчим органом сільської ради(якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2)документ ,що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об’єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об’єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об’єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки і прибудови до них, що були збудовані до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських,селищних,міських рад,якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погасподарського обліку, технічна інвентаризація є необов’язковою.

Щодо документів на присадибну ділянку,то необхідно отримати рішення місцевої ради,яким присадибна земельна ділянка передавалася у власність, і цього буде достатньо для реєстрації права власності на житловий будинок. Якщо такого рішення немає, то достатньо отримати виписку з по господарської книги про присадибну земельну ділянку, яка обліковується за домогосподарством.

Крім того, якщо все-таки рішення ради про передачу у приватну власність присадибної ділянки було, то, перш ніж продавати будинок, доцільно замовити технічну документацію зі встановлення земельної ділянки в натурі (на місцевості), зареєструвати земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та отримати витяг з нього,а потім зареєструвати своє право власності на неї. Вже після цього доцільно продавати або іншим чином відчужувати не тільки житловий будинок,а й присадибну земельну ділянку. Однак досить часто виникають проблеми при оформлені спадщини на будинки, щодо яких немає документів, що підтверджують право власності.

Можливо, спадкодавець за життя просто не встиг отримати свідоцтво про право власності на будинок, але потім у дітей та онуків виникає багато труднощів щодо оформлення спадщини на таке майно. Особливо поширеними є такі випадки неоформлення житлових будинків в сільській місцевості. Що ж потрібно робити, якщо у спадок залишається майно, а документи на нього відсутні? Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності реєстрації таких прав, які були проведені відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації. Таким чином нині державна реєстрація права власності на нерухомість є обов’язковою умовою для особи, яка вважає себе його власником та дає право здійснювати будь-які угоди щодо майна, включаючи можливість оформити спадщину. Таким чином нині державна реєстрація права власності на нерухомість є обов’язковою умовою можливості особи, яка вважає себе його власником, здійснювати будь-які угоди щодо майна, включаючи можливість оформити спадщину.

У разі неможливості оформити спадщину у нотаріальному порядку у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів спадкоємець має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно. Але перше, що він повинен зробити, це все ж таки звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний термін з дня смерті спадкодавця й отримати від нього письмову відмову у вчиненні нотаріальних дій. А вже потім, після всіх дій в нотаріальній конторі, йти до суду з позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Як правило, такі позови подаються у разі відмови нотаріусом оформити спадщину через відсутність документів, у разі відмови компетентних органів у видачі державних актів на право власності на земельну ділянку тощо. Відповідачами у таких справах виступають органи влади (міська (сільська, селищна) рада, райдержадміністрація тощо), або інші особи (спадкоємці), які оскаржують чи не визнають право власності.

Рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна і буде вашим правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація. Відповідно до пункту 1 частини 9 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Вищевикладеними фактами не обмежується коло питань, що виникають під час успадкування землі та будинків, і вирішенню багатьох проблем посприяло б підвищення загальної правової культури та культури поваги до власності в країні. Відповідальні власники повинні подбати про наявність всіх необхідних документів, щоб у спадкоємців не виникало труднощів, пов’язаних з її оформленням або ж, що найгірше, щоб вони не позбулися майна.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

================================================================

29.03.2018

Порядок звільнення працівника за скороченням чисельності або штату

Досить часто на підприємствах, установах організаціях складається та ситуація, що необхідно провести скорочення чисельності або штату працівників, у зв’язку з чим у працівників виникають питання щодо законності звільнення їх з посади.

З метою усунення порушень трудового законодавства заступник начальника відділу Городнянське бюро правової допомоги Тетяна Костюкова детально надає роз’яснення щодо порядку звільнення працівника за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( далі – КЗпП України )

Відповідно до с. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з п.1 ст.40 – КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При проведення скорочення численності або штату працівників необхідно дотримати ряд законодавчих вимог.

Зокрема, для проведення скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець зобов`язаний:

По- перше, .обґрунтувати необхідність скорочення штату та звільнення, адже відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано у випадку змін в організації виробництва та праці.

По-друге, скласти і затвердити новий штатний розпис, до якого не заносяться посади, які скорочено.

По-третє, відповідно до ст. 49-2 КЗпП попередити працівників, посади яких скорочуються, персонально про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Зокрема, ст.. 42 КЗпП України передбачає, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників якщо це передбачено законодавством України.

По-четверте, згідно зі ст.43 КЗпП за загальним правилом звільнення за скороченням штату може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Якщо працівник не є члененом профспілки, то відповідно і згода профспілкового органу не потрібна.

По-пяте, одночасно з попередженням про звільнення за скороченням штату запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП роботодавець зобов’язаний повідомити державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці

По-шосте, після закінчення двомісячного попереджувального строку видати наказ про звільнення.

Відповідно до ст.. 47 КЗпП України в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення з роботи і провести з ним розрахунок у встановлені законом строки .

На вимогу працівника видати довідку про його роботу на підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати, що передбачено ст. ст.49 КЗпП України..

По-сьоме, в день звільнення виплатити працівникові всі суми, що належать йому від підприємства (заробітну плату, вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, компенсацію за невикористану відпустку). Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.. 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум

У разі незаконного вивільнення з роботи відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник має беззаперечне право звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки

Згідно із статтею 234 КЗпП у разі пропуску строків звернення з поважних причин суд може поновити ці строки.

Відповідно до пункту 19 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за скороченням штату, суди зобов'язані з'ясувати:

- чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників;

- чи додержано роботодавцем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника;

- які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що роботодавець не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,

- чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі;

- чи був попереджений працівник за 2 місяці про наступне вивільнення

================================================================

27.02.2018

Домашнє насильство: які заходи застосовуватимуться до кривдників?

Питання домашнього насильства у нашому суспільстві, на жаль, є досить поширеним явищем, а тому є актуальним. Заступник начальника відділу Городнянське бюро правової допомоги Тетяна Костюкова надає роз’яснення щодо змін, які відбулися в законодавстві та спрямовані на профілактику, попередження домашнього насильства, а також відповідальності, яку понесене кривдник у разі його вчинення. По-перше, хочеться звернути увагу, що Верховна рада України прийняла закон «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» та закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», якими передбачено ряд покарань для кривдників та які дозволяють органам національної поліції контролювати поведінку порушника, аби уникнути повторного насилля.

Окремо варто звернути увагу, що введено кримінальну відповідальність за домашнє насильство та визначені обмежувальні заходи, які можуть бути застосовані до кривдника ( однак притягнути кривдника до кримінальної відповідальності та застосувати обмежувальні заходи можливо буде з 11 січня 2019 року ).

По друге, закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чітко визначає , що під домашнім насильством тепер розуміється будь-яка дія фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, а також погрози вчинення таких діянь.

Постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні (наречені, подружжя, колишнє подружжя, мати, батько, діти, їх батьки, брати, сестри, нерідні батьки, опікуни, піклувальники, їхні діти, прийомні діти, діти-вихованці, інші родичі до двоюрідного ступеню зв’язку, особи, які спільно проживали або проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, їх діти та батьки) та особи, які проживають разом (будь-які інші родичі, люди, які пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки).

Відтепер до кривдника можуть бути застосовані наступні спеціальні заходи:

1) Терміновий заборонний припис, який виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.

Терміновий заборонний припис вручається кривднику, а його копія - постраждалій особі або її представнику.

2) Обмежувальний припис. Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

1) постраждала особа або її представник;

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

2. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців та може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням.

По-третє, ст.173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення України встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, а саме за умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так саме невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, за які передбачено накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

По- четверте, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» було доповнено Кримінальний кодекс України ст. 126-1 «Домашнє насильство» відповідно до якої за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи передбачено покарання у виді громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

За більш детальною інформацією можна звернутися до Городнянського бюро правової допомоги .

Нагадуємо, що Городнянське бюро правової допомоги знаходиться за адресою м. Городня, вул. Чернігівська, 7 контактний телефон:(04645) 21055,21057

Єдиний всеукраїнський телефонний номер 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів).

================================================================

31.01.2018

Як не втратити право на користування житлом

Юридична практика. Щодо окремих аспектів визнання особи такою, що втратила право користування житлом, консультацію надає заступник начальника відділу Городнянського бюро правової допомоги (Чернігівська область) Тетяна Костюкова.

Відповідно до статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Перелік осіб, які є членами сім’ї власника житла визначає стаття 64 Житлового кодексу України. Так зокрема, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені вище, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Варто звернути увагу, що норма про визнання особи такою, що втратила право користування житлом може бути реалізована за наявності двох обов’язкових складових, які повинні бути доведені сторонами в сукупності під час судового розгляду. По перше, це термін не проживання в житловому будинку понад один рік.

По друге, це те, що особа не проживає за адресою своєї реєстрації саме без поважних причин.

Позови до особи, щодо визнання її такою, що втратила право користування житлом пред’являються до фізичної особи в суд за зареєстрованим місцем її проживання або за зареєстрованим місцем її перебування (стаття 27 Цивільного процесуального кодексу України).

До позовної заяви необхідно долучити документи, що підтверджують відсутність проживання особи за адресою реєстрації понад рік та довести факт не проживання в житлі без поважних причин.

Наведу нещодавній приклад зі своєї практики.

До Городнянського бюро правової допомоги (Чернігівська область, м. Городня, вул. Чернігівська, 7, тел.(04645) 2-10-55, .(04645) 2-10-27 ) звернулася клієнтка з питанням представити її інтереси в якості відповідача по справі щодо визнання її такою, що втратила право користування житлом.

Клієнтка належала до категорії осіб, яка перебуває під юрисдикцією України, у якої середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення.

Отримавши доручення, заступник начальника відділу Городнянського бюро правової допомоги зустрілася з клієнткою, дослідила обставини справи та склала заперечення на позовну заяву, в яких зазначила, що клієнтка дійсно не проживає за зареєстрованим місцем проживання понад рік, однак за наявності поважних причин, а саме через наявність неприязних стосунків між сторонами. Зокрема, позивач не надає можливості проживати в будинку відповідачу, змінила замки, не впускає до будинку, уникає зустрічей з клієнткою, що в судовому засіданні підтвердили свідки зі сторони відповідача.

Городнянський районний суд відмовив в задоволені позову про визнання особи такою, що втратила право користування житлом у зв’язку з тим, що наявні поважні причини, які перешкоджають відповідачу протягом більше ніж три роки підряд користуватись квартирою та в ній проживати.

За отриманням консультації та захистом своїх прав мешканцям Городнянського району можна звернутись до Городнянського бюро правової допомоги за адресою: м. Городня, вул. Чернігівська, 7, тел.(04645) 2-10-55, (04645) 2-10-27 та Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за адресою: 14005, м. Чернігів, пр-кт. Миру, буд. 49а, офіс 709, телефон: (0462) 77-51-68. Також, з метою підвищення правової свідомості українців та інформування громадян щодо механізмів захисту їхніх прав у повсякденному житті у правовий спосіб нині діє загальнонаціональний правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я МАЮ ПРАВО!».

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

================================================================

18.01.2018

Особливості укладення договору позики

На сьогоднішній день чи не найактуальнішим питанням серед населення є те, як вберегти себе від ризиків безповоротної втрати грошових коштів, які просять надати рідні чи знайомі в борг. Заступник начальника відділу Городнянське бюро правової допомоги Тетяна Костюкова надає роз’яснення щодо основних вимог, які повинна містити боргова розписка для того, щоб вона в подальшому стала основним способом закріплення і гарантування прав позикодавця.

По-перше, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

По-друге, договір позики укладається у письмовій формі. Це означає, що документ має бути підписаний боржником, нотаріальне засвідчення не потрібно. Варто відзначити, що законодавство допускає усну форму при укладенні договору між фізичними особами на суму до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Цивільний кодекс України не встановлює вимогу про ту чи іншу форму боргової розписки. Однак якщо справа дійде до суду, то очевидним буде перевага рукописної форми документу викладеного вручну особисто особою, яка запозичувала кошти.

Також у тексті боргової розписки повинна бути обов’язково вказана детальна інформація про сторони договору, яка дозволяє точно ідентифікувати боржника і позикодавця.. Зокрема, прізвища, імена, по батькові; номери та серії паспортів; адреса прописки, а також повинна бути вказана грошова сума, яка була передана боржнику та строк її повернення.

Пам’ятайте про те, що розписка не представляє собою договір, а є лише формою закріплення зобов’язання, тому документ не повинен містити розпису позикодавця.

По-третє, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

По-четверте, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Варто звернути увагу, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Нагадуємо, що Городнянське бюро правової допомоги знаходиться за адресою м. Городня, вул. Чернігівська, 7 телефон:(04645) 2-10-55, (04645) 2-10-57.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103

================================================================

26.12.2017

Цивільним Кодексом України (надалі – Закон) передбачається низка цивільно-правових договорів, які можна обрати, коли виникає необхідність чи бажання розпорядитись своїм майном, тим самим не уразив себе у правах. Серед них розглянемо найбільш розповсюджені: договір дарування; договір довічного утримання; спадковий договір.

Договір дарування (717 ЦК)

За цим договором одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати другій стороні (обдаровуванному) безоплатно майно у власність.

Дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної особи зустрічних дій майнового чи грошового характеру.

Предметом договору дарування можуть бути будинки, квартири, інша нерухомість, гроші та цінні папери, а так і нерухомі речі. Щодо нерухомого майна при укладенні договору дарування існують певні вимоги: він підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Договір дарування можна укласти за посередництвом представника, який повинен діяти лише на підставі довіреності, виданої довірителем (дарувальником) та засвідченою нотаріально.

ВАЖЛИВО! Право власності на майно у обдаровуваної особи виникає одразу після отримання дарунку, тим самим обдаровуваний має право розпоряджатись дарунком (продати, подарувати, обміняти тощо) за власним бажанням без згоди дарувальника відразу.

МАЙТЕ НА УВАЗІ! Уклавши договір дарування, особа перестає бути власником свого майна та втрачаєте будь-які права на це майно.

Особа, якій ви подарували своє майно вправі вимагати передачі їй майна, має право проживати у подарованій квартирі чи будинку, має право вимагати виселення вас із житла, чи заборонити користуватись земельною ділянкою.

Отже, якщо ви вирішили подарувати своє майно взамін надання підтримки у старості, будьте дуже обережними. Адже розірвати такий договір в подальшому практично неможливо.

Стережіться! Якщо сторонні люди пропонують вам укласти договір дарування в обмін на надання допомоги та утримання, швидше за все це шахраї!!!

Подарувавши квартиру чи будинок, ви втратите будь-яке право на це майно.

Для укладення договору дарування потрібні наступні документи:

документ що підтверджує право власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво про право на спадщину тощо).

паспорт громадянина (для дарувальника та обдаровуваного).

довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру (для дарувальника та обдаровуваного).

витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно (можна отримати в міських та районних БТІ).

довідка форми 3 (можна отримати в паспортному столі ЖЕКу для міст, в сільських радах для сільських місцевостей).

згода подружжя (для дарувальника – якщо предметом відчуження є спільна сумісна власність подружжя).

У разі відчуження за договором дарування житлового будинку та земельної ділянки на якій він розташований, до вищевказаних документів слід додати наступне:

- правовстановлюючі документи на земельну ділянку (державний акт про право власності на земельну ділянку тощо);

- довідку про нормативно-грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки (можна отримати у відповідному територіальному органні державних земельних ресурсів);

- витяг з поземельної книги (повна характеристика земельної ділянки та відомості про наявність/відсутність обмежень, обтяжень та земельних сервітутів).

Договір довічного утримання (догляду) (744 ЦКУ)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме чи рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом.

Право власності на майно за договором довічного утримання у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення такого договору та його реєстрації.

ВАЖЛИВО! Право розпорядження отриманим майном у набувача виникає лише після смерті відчужувача.

Зверніть увагу!!! Ви втрачаєте право власності на майно, яке ви передаєте за договором довічного утримання. В подальшому ви вже не зможете передати це майно у спадок, продати, подарувати чи обміняти. Але і набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу це майно. На це майно не може бути звернене стягнення за боргами набувача. При посвідченні договору довічного утримання нотаріус накладає на це майно заборону відчуження.

ПОРАДА! При укладенні договору вимагайте включення в договір пункту про зобов’язання набувача забезпечити вас житлом у будинку (квартирі), який ви передаєте за договором довічного утримання. У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій ви маєте право проживати.

Договір довічного утримання є своєрідним компромісом між заповітом та договором дарування, оскільки він, на відміну від заповіту та дарування, прийнятний як для власника майна так і для особи, яка погодиться доглядати та забезпечувати вас у старості. Цей договір є оптимальним шляхом використання власного майна для забезпечення гідного життя в старості.

Для укладення договору довічного утримання та спадкового договору слід подати наступне:

документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво про право на спадщину тощо);

паспорт громадянина (для набувача та відчужувача);

довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру (для набувача та вічужувача);

витяг з реєстру прав власності (можна отримати в міських та районних БТІ).

довідку форми 3;

згода подружжя (для відчужувача - якщо предметом відчуження є спільна сумісна власність);

згоду подружжя (для набувача – якщо на момент укладання договору набувач знаходиться у зареєстрованому шлюбі);

оціночну вартість об’єкту відчуження.

Спадковий договір (1302 ЦКУ)

За цим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

За спадковим договором відчужувач може зобов’язати набувача періодично сплачувати йому певну грошову суму, обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилий будинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки, поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановити надгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам’ять тощо.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. З метою забезпечення належного виконання своїх обов’язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, накладаючи заборону відчуження цього майна.

ВАЖЛИВО! Право власності на майно у набувача виникає лише після смерті відчужувача. Якщо відчужувач за спадковим договором складе заповіт щодо майна, вказаного в договорі, цей заповіт буде вважатися нікчемним.

================================================================

30.10.2017

Виділ у натурі частки із спільного майна або повний розподіл будинковолодіння

Нажаль в нашій дружній ти миролюбивій державі є поширеним явищем коли одна сім’я не може жити мирно та в спокої в одному будинку (будинковолодінні).

В такій ситуації найкращим вирішенням даної проблеми є виділ у натурі частки із спільного майна. Виділ у натурі частки із майна - це поділ одного будинку на самостійні об’єкти нерухомого майна, з власним входом та допоміжними приміщеннями/спорудами.

Є декілька шляхів вирішення проблеми розподілу будинковолодіння – це мирний порядок та в суді.

В подальшому для зручності під поняттям «Будинок» будемо вважати лише сам будинок, а під поняттям «Будинковолодіння» — будинок разом з обслуговуючими спорудами (гараж, сарай, погріб, тощо) та земельною ділянкою під ним.

Звертаємо увагу на нюанси у вирішені даного питання:

Поділ будинку на самостійні об’єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними державними будівельними нормами.

Поділ у добровільному або судовому порядку можливий лише за умови, якщо співвласники оформили право власності або право користування на земельну ділянку під будинком. Без документів на землю виділ часток неможливий.

Для поділу будинку у добровільному чи судовому порядку необхідна технічна можливість виділити кожному співвласнику відокремлене приміщення з власним входом.

За відсутності будь-якої з цих умов, виділ суперечитиме вимогам Закону, а отже є неможливим як в добровільному так і в судовому порядку.

Порядок розподілу будинку.

По-перше, співвласники повинні зверутись до нотаріуса та посвідчити договір щодо порядку користування будинком, будівлями та спорудами. В подальшому з таким договором звертаються в БТІ. БТІ готує висновок щодо технічної можливості поділу об’єкта нерухомого майна та здійснює розрахунок часток у спільній власності на об’єкти нерухомого майна який виконується в результаті зареєстрованих заяв всіх співвласників об’єктів нерухомого майна.

Після отримання Висновку, у випадку необхідності перепланувань чи виконання інших будівельних робіт, необхідно звернутися до Державної архітектурної будівельної інспекції та зареєструвати повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Початок виконання будівельних робіт – це роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації, капітального ремонту. Тобто усі перепланування, прибудови (в тому числі і другий вхід в Будинок), вбудови, тощо є будівельними роботами, а тому без реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт не дозволяється створювати фактично відокремлені приміщення з власним входом.

Після отримання Висновку БТІ та реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт співвласники мають звернутися до нотаріуса та укласти Договір про виділ частки в натурі майна.

Одночасно з посвідченням договору про виділ частки в натурі (поділ) житлового будинку нотаріусом посвідчується договір про виділ частки в натурі на місцевості земельної ділянки. Для цього нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.

Звертаємо увагу, що на кожному з цих етапів від співвласників вимагається документ на землю та технічна можливість поділити Будинок або Будинковолодіння. Укладення договору про виділ частки в натурі припиняє спільну часткову власність для особи, частка якої виділяється за цим договором. Такий договір є окремим новим правовстановлюючим документом на Будинковолодіння. Якщо між учасниками спільної часткової власності виникають спори щодо визначення, зміни розміру часток, а також виділу частки спільного майна в натурі (поділу), нотаріус відмовляє у вчиненні такої нотаріальної дії і роз’яснює заінтересованим особам їх право звернутися до суду для вирішення цих спорів.

Користуйтесь консультацією: Роз’яснення ДАБІ (ГАСКу) про порядок та способи оформлення документів на будівництво та прийняття в експлуатацію будинків I-III категорій складності

Поділ в судовому порядку:

Для поділу будинку (будинковолодіння) в судовому порядку необхідно звертатись з до суду з позовною заявою про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Проте в позові повинно бути обґрунтована технічна можливість виділити частку.

Таким обґрунтуванням, зазвичай, є висновок судової будівельно-технічної експертизи, який за своєю суттю, дублює/змінює висновок БТІ. Таку експертизу також можна замовити в приватному порядку.

Також в суд необхідно надати докази реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Такий доказ необхідний для підтвердження позивачем дійсного наміру щодо виділу своєї частки. При цьому потрібно вирішити питання щодо права власності на земельну ділянку.

Також, можна цілодобово та безкоштовно у межах України отримати відповіді на запитання, які стосуються безоплатної правової допомоги, зателефонувавши на єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

================================================================

Про повернення судового збору

Відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 року №3674-VІI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої статті 7 , судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених - повністю.

У разі виникнення підстави для повернення судового збору, його повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Для повернення судового збору платник має подати до органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету наступні документи:

- заяву про повернення коштів з бюджету; (додаток 1).

- оригінал або копію документа на переказ, або паперову копію електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду);

- оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду або подання органу, що контролює справляння судового збору (у разі його помилкового зарахування).

Листом Державної судової адміністрації України від 08.11.2016 №11- 8060/16 «Про подання на повернення коштів помилково сплаченого судового збору» зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011р. №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» одним з органів, що контролює справляння надходжень бюджету за кодом бюджетної класифікації 22030000 «Судовий збір та надходження від звернення застави у дохід держави» визначено суди загальної юрисдикції.Тобто, подання на повернення коштів помилково зарахованого судового збору до органів Державної казначейської служби України повинно здійснюватись судами.

Відповідно до зазначеного суди повинні здійснювати контроль не тільки за надходженням коштів судового збору до державного бюджету та за їх поверненням платникам.

Також звертаємо увагу, що 08.11.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 19.09.2016 №827 «Про затвердження Змін до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затверджено Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету , яке надається платнику органом, що контролює справляння надходжень бюджету.

Зразок заяви

================================================================

Позовна давність : поняття, види , наслідки пропуску

Позовна давність – це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові. Проте, особа, яка виконала зобов’язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, якщо навіть у момент виконання вона не знала про його закінчення.

Відповідно до Цивільного кодексу України виділяють два види строків позовної давності:

- Загальний , який обчислюється в 3 роки

- Спеціальний, яка в свою чергу може бути :

- скорочений, зокрема, до таких вимог встановлюється строк в один рік:

1. про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2. про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3. про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності

4. у зв'язку з недоліками проданого товару

5. про розірвання договору дарування

6. у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти

7. про оскарження дій виконавця заповіту

8. про неналежну якість роботи виконаної за договором підряду, однак слід підкреслити щодо будівель і споруд застосовується 3 роки.

9. до вимог, які стосуються з договору найму . До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана в користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму;

10. наслідки несплати чека ) - до вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель вправі пред'явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати, крім оплати суми чека, відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів;

- продовжений: застосовується у випадках, передбачених ЦКУ та іншими нормативно-правовими актами до окремих правовідносин, а також в разі домовленості та передбачення цивільно-правовим договором.

Слід підкреслити, що на певні види відносин строк позовної давності не застосовується. Зокрема:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;

4) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

5) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Зупинення перебігу позовної давності

Перебіг позовної давності зупиняється :

• якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила) ;

• у разі відстрочення виконання зобов'язання ( мораторій ) на підставах , встановлених законом;

• у разі призупинення дії закону чи іншого нормативно-правового акта , який регулює відповідні відносини ;

• якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях , що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення вищевказаних обставин , перебіг позовної давності зупиняється на весь час їх існування .

З дня припинення обставин , що стали підставою для зупинення перебігу позовної давності , перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу , що минув до його зупинки.

Переривання перебігу позовної давності

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії , що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого зобов'язання . Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників , а також якщо предметом позову є лише частина вимоги , правом на яке володіє позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час , що минув до переривання перебігу позовної давності , до нового строку не зараховується.

Перебіг позовної давності у разі залишення позову без розгляду

Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давністю Якщо суд залишив без розгляду позов , пред'явлений у кримінальному провадженні , час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судового рішення , яким позов було залишено без розгляду , не зараховується до позовної давності . Якщо частина строку, менше, ніж шість місяців , вона подовжується до шести місяців.

Наслідки спливу позовної давності

ст. 267 ЦК визначає, що виконання зобов'язання після спливу позовної давності не є підставою для повернення виконаного, незалежно від того, знала чи не знала особа-виконавець зобов'язання про сплив строку позовної давності. Цією ж статтею встановлений обов'язок суду прийняти позовну заяву про захист цивільного права або інтересу, незалежно від спливу позовної давності.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків. Необхідно нагадати, що за правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Доцільним, але не обов'язковим, видається подання такої заяви у письмовому вигляді і у межах цивільного судочинства.

ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

ч. 5 ст. 267 ЦК припускає можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, однак не містить переліку таких причин. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Останні документи

28-12-2020

Про попередження директора комунального закладу "Методичний центр інтеграції клубних та бібліотечних закладів" Городнянської районної ради

28-12-2020

Про звільнення Семенової Н. К.

28-12-2020

Про попередження директора Комунального закладу "Центр з обслуговування закладів освіти" Городнянської районної ради Чернігівської області

24-12-2020

Про проведення інвентаризації

24-12-2020

Про завільнення Висоцької Ю. Ю.

Анонси