Городнянська районна державна адміністрація Городнянська РДА Чернігівської області

На останніх засіданнях Кабінету Міністрів ми заслухали і ретельно проаналізували звіти про стан тваринницької галузі в областях Карпатського регіону і Полісся. Звітувати будуть всі області. Але вже те, що Уряд розглянув, дає підстави для серйозного занепокоєння і незадоволення роботою профільного міністерства та деяких обласних адміністрацій в цьому напрямі.

Тому протягом останнього тижня я провів декілька нарад і консультацій з фахівцями галузі, учасниками ринку, експертами і вченими на тему: як нам суттєво збільшити виробництво яловичини і молока.

Перший висновок такий: немає альтернативи розвитку вітчизняного виробництва. Ми зобов’язані самі забезпечувати себе продукцією тваринництва.

По-друге, експерти переконані, що Україна досить швидко може стати провідним гравцем на міжнародних ринках продукції тваринництва, наростити за рахунок цього експортний потенціал.

Чому проблеми м’ясо-молочної галузі привернули стільки уваги? Якщо поголів’я свиней і птиці в Україні наближається до рівня, необхідного для повного забезпечення внутрішнього попиту, і коригувати це поголів’я можна достатньо швидко, то з вирощуванням крупної рогатої худоби все набагато складніше. Всі, з ким я проводив наради і консультувався, свідомі того, що поголів’я великої рогатої худоби у нас недостатнє, а відновити його до рівня, необхідного для забезпечення внутрішнього ринку, можна лише за 5-7 років.

За роки незалежності поголів’я великої рогатої худоби в Україні скоротилось майже в 6 разів! 4,5 мільйона голів для країни з населенням 46 мільйонів людей – це вкрай мало.

Тому і яловичина, і молоко коштують надто обтяжливо для гаманців більшості українців. Як наслідок, в м’ясному раціоні українця яловичина становить тільки 18% замість рекомендованих медициною 40%. Споживання молока майже наполовину менше від раціональних норм харчування.

Отже, це речі, які безпосередньо впливають на якість життя і здоров’я наших людей.

Проте, проблема не вирішувалась, лише поглиблювалась всі роки незалежності. Тільки минулого року нам вдалося зупинити скорочення поголів’я. Тепер ми знаходимося в поворотній точці. В який спосіб нарощувати поголів’я і виробництво яловичини і молока?

Проблема полягає в тому, що 20 років тому крупнотоварні сільгосппідприємства виробляли 76% молока, а сьогодні навпаки – 80% виробляється в господарствах населення.

Зміни відбулися і в структурі виробництва м’яса. Якщо в 1990 році 71% м’яса давали великотоварні господарствах, то зараз – тільки 54%.

Постає питання: які умови повинна створити держава, щоб бізнес активно входив в цю складну, важку сферу діяльності, де термін окупності тривалий. Як оптимально, тобто - кому і на що - розподілити достатньо обмежений ресурс державної підтримки? Як довести ресурс безпосередньо до того виробника, який забезпечить гарантоване зростання виробництва м’яса і молока?

Від Міністерства аграрної політики та продовольства я чую: підтримувати треба тільки крупнотоварне виробництво. Безумовно, це магістральний напрямок вирішення проблеми. Але якими темпами відновлюється крупнотоварне виробництво? Фактом є те, що механізми дотацій не спрацювали на розвиток саме виробництва. Минулого року збудували значно більше, ніж за попередні роки: 26 молочнотоварних ферм. Але це збільшення поголів’я лише на 20 тисяч голів. Поточного року планується збудувати вдвічі більше: ще 40 ферм. А нам необхідно щорічно додавати в десять разів більше: по 200-300 тисяч голів худоби.

В той же час отелення в селянських господарствах щороку приносить до 2 мільйонів голів. І майже всі ідуть під ніж, тому що без підтримки, без стимулів господарі не будуть утримувати таке поголів’я.

Зрозуміло, корови, яких тримають люди, не такі продуктивні, як сьогодні вважається за потрібне. Якість молока часто не відповідає нормам. Але воно є. І, власне, господарі цих корів сьогодні годують країну. Якщо про них забути, і десять років будувати комплекси, вийде як в анекдоті: «А по дорозі до світлого майбутнього годувати ніхто не обіцяв».

Не треба також забувати, що для багатьох людей, які тримають корів, це основний гарантований дохід. Іноді єдине джерело існування. Цим не можна нехтувати. Скорочення поголів’я у населення – це не тільки економічна, а й соціальна, якщо хочете, гуманітарна катастрофа для окремих сіл. Ми і так щороку втрачаємо в середньому 15 сіл.

Натомість, фахівці порахували, що якщо підтримати господарство з 5 коровами, наприклад, доход від нього дозволить родині, крім іншого, наприклад, оплачувати навчання дитини у вузі.

Тому два технологічні уклади – крупнотоварний та індивідуальний - на цьому етапі не можна протиставляти. Рухатися треба паралельними напрямками: створювати стимули для інвесторів вкладати в крупнотоварне виробництво, швидко нарощувати його частку, і водночас дотувати виробництво молока в селянських господарствах, де є до 5 корів. Стимулювати господарів дорощувати теличок і бичків до товарних кондицій.

Важелі є: і здешевлення кормів, і премія за відгодівлю до певного віку чи ваги, і премія за продуктивність корів та якість молока. Весь цей арсенал треба гнучко використовувати.

В ході дискусій за участі фахівців профільного міністерства, керівників господарств, об’єднань учасників ринку, експертів визначилось, що є успішний шлях гармонізації двох названих укладів у тваринництві. Це кооперація. Розгортання масового кооперативного руху. Нам треба стимулювати створення кооперативів виробничих, переробних, обслуговуючих, споживчих. Кооперація здатна вирішити завдання, які одному не завжди під силу: придбати генетично якісне поголів’я, дешевше купити комбікорми і дешевше їх доставити на подвір’я, заготовити сіно, придбати обладнання для міні-ферм, провести воду, обладнати кооперативні молочарні і кооперативні молокопереробні виробництва, надати ветеринарну підтримку тощо.

Все те, що було напрацьовано під час дискусій і консультацій, я доручив узагальнити Міністерству аграрної політики і протягом тижня внести на розгляд Уряду прості і дієві рішення:

Скільки доплачувати селянину, щоб він не пускав телят під ніж.

Скільки доплачувати в руки селянину за літр молока визначеної якості, щоб було вигідно тримати корову.

Як зупинити несправедливу наживу перекупників і переробників, коли закупівельна ціна впала іноді до 1,8 гривні за літр молока, а роздрібна залишається на рівні 7-8 гривень.

Як стимулювати відновлення вітчизняної племінної справи.

Як стимулювати виробництво доступних за ціною комбікормів.

І так далі.

В будь-якому разі, я вимагаю від Міністерства аграрної політики та продовольства запропонувати інноваційні механізми державної підтримки м’ясо-молочної галузі. Старі результату не дали. З державного бюджету у 2010-2011 роках на розвиток тваринництва виділено більше 1,8 млрд. гривень. А обсяги виробництва продукції тваринництва у 2011 році, порівняно з 2010 р., зросли лише на 2,5%. Так використовувати кошти платників податків неприпустимо.

І довіру людей втрачати також неприпустимо. Обіцяли доплачувати за молоко - треба доплачувати. Перш за все зараз, в складній ситуації з закупівельними цінами, людям треба дати солідну одноразову грошову підтримку на голову худоби. А взагалі повинна нарешті запрацювати максимально проста і зрозуміла схема: здав молоко – отримав за квитанцією дотацію. Вигодовуєш теличку чи бичка - через півроку отримуєш, стільки-то гривень. Через рік – ще стільки ж. Догодував до кондиції – ще премія. Я доручив Міністерству разом з галузевими асоціаціями і громадськістю розрахувати достойні розміри стимулюючих виплат.

Головне, що я хочу підкреслити: всі названі пропозиції та ідеї – не кабінетні вигадки. Все це пропонують люди, як кажуть, «з землі». Практики, для кого виробництво м’яса і молока – це справа життя. Треба чути людей. І знаходити рішення.