21 лютого 2012
Простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У статті 113 КЗпП зазначено кілька видів простою:
– такий, що виник з вини працівника (у такому разі час простою не оплачується);
– такий, що виник не з вини працівника (у такому разі час простою оплачується працівникові з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу));
– на період освоєння нового виробництва, продукції; при цьому підприємство може провадити працівникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк, не більший шести місяців.
Слід врахувати, що про початок простою працівник має попередити керівництво підприємства чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Законодавчо не врегульовано порядок такого попередження, тобто попередження можливе й усне, і письмове, головне, щоб своєчасне.
Згідно листа N 257/06/187-07 від 23.10.07 «Щодо організації роботи під час простою на підприємстві» за обставин, що зумовлюють простій структурного підрозділу чи всього підприємства, складається акт про початок простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) за участю представників адміністрації, профспілкового комітету та трудового колективу, на підставі якого керівник підприємства видає наказ про час простою та оплату часу простою.
Доказом наявності простою слугують акти, доповідні і пояснювальні записки, листування з постачальниками і споживачами продукції підприємства, протоколи виробничих нарад тощо.
Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
Слід зазначити, що як простій можуть бути кваліфіковані тільки такі випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює із зазначених вище причин. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не може вимагати оплати відповідного часу згідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП, хоча б йому було зазделегіть відомо про неминучість простою.
В умовах простою керівники підприємств та їх структурних підрозділів вимушені звільняти працівників, зменшувати їм заробітну плату та переводити на роботу на умовах неповного робочого часу або здійснювати інші непопулярні заходи з метою економії фонду оплати праці (зокрема, направляти працівників у неоплачувану відпустку).
Зі свого боку, працівники в разі незаконних дій роботодавця вимушені відстоювати свої інтереси в суді або навіть вдаватися до надзвичайних дій – страйку.
Державний інспектор праці
Л.О.Марченко
Людям із порушенням зору
