Городнянська районна державна адміністрація Городнянська РДА Чернігівської області

 Чи можуть місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування за результатами розгляду звернень громадян ініціювати колективний трудовий спір (конфлікт)?

Правові і організаційні засади функціонування системи заходів щодо вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) (далі – КТС(к)) визначає Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (далі – Закон).

Відповідно до статті 2 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення нових або зміни існуючих умов праці та виробничого побуту, укладання чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих її положень, невиконання вимог законодавства про працю.

Статтею 3 Закону чітко визначено сторони колективного трудового спору (конфлікту) на різних рівнях, а статтями 4-6 Закону – процедуру вступу у КТС(к).

Отже, чинне законодавство не передбачає ініціювання колективних трудових спорів (конфліктів) за зверненням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Разом із тим, слід зазначити, що і місцеві державні адміністрації, і виконавчі органи місцевих рад відповідно до законів України «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені низкою повноважень, зокрема, щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; забезпечення реалізації державних гарантій у сфері праці; забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності; участі у веденні колективних переговорів, укладанні територіальних угод, здійсненні контролю за їх виконанням, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) стосовно підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території тощо.

Тому повідомлення місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про порушення законодавства про працю стосовно найманих працівників за зверненнями громадян є підставою для здійснення НСПП передбачених чинним законодавством заходів щодо стабілізації стану соціально-трудових відносин на підприємствах, в установах і організаціях та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів).

 Яка послідовність розгляду і вирішення колективного трудового спору (конфлікту)?

Процедуру вирішення колективного трудового спору (конфлікту) передбачено розділом ІІ Закону (статті 7-12).

Так, розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється:

а) примирною комісією – з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також укладення або зміни колективного договору, угоди;

б) примирною комісією за участю незалежного посередника;

в) трудовим арбітражем – з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень та невиконання вимог законодавства про працю.

Разом з тим розгляд КТС(к) здійснюється трудовим арбітражем у разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення або зміни колективного договору, угоди у п’ятиденний строк з моменту утворення комісій на виробничому рівні, у десятиденний – на галузевому та територіальному рівнях, п'ятнадцятиденний – на національному рівні.

 Які види відповідальності передбачені за порушення трудового законодавства?

За порушення трудового законодавства України власники та керівники підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів, інші посадові особи, які безпосередньо відповідають за дотримання законодавства про працю, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

У кожному конкретному випадку до юридичної відповідальності притягуються саме ті особи, які безпосередньо винні у порушенні законодавства про працю.

Найменш суворим видом відповідальності є дисциплінарна відповідальність, яка полягає у застосуванні до винної особи таких дисциплінарних стягнень, як догана або звільнення (стаття 147 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Для окремих категорій працівників законодавством, статутами, положеннями про дисципліну може бути встановлено й інші види дисциплінарних стягнень.

Догана – вид дисциплінарного стягнення, для оголошення якого достатньо наявності самого факту порушення трудового законодавства.

Звільнення – більш жорсткий вид покарання. Звільнити працівника можна як за одноразове, але грубе порушення трудових обов’язків (пункт 1 частина 1 стаття 41 КЗпП передбачає звільнення працівників, що займають відповідні посади), так і в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (пункт 3 частина 1 стаття 40 КЗпП).

Інший вид відповідальності – адміністративна. До винних осіб за порушення законодавства про працю, визначених Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП), застосовуються адміністративні стягнення. Вони передбачають вживання таких заходів адміністративного впливу, якими зазвичай є штрафи.

Штрафні санкції передбачено у випадках:

- порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами-підприємцями встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі; порушення стосовно допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також інші порушення вимог законодавства про працю та охорону праці (стаття 41 КпАП);

- ухилення осіб, які представляють роботодавців чи профспілки (уповноважені ними органи), від участі в переговорах щодо укладання, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, умисне порушення строку початку переговорів (стаття 411 КпАП);

- порушення чи невиконання зобов’язань щодо колективного договору, угоди особами, які представляють роботодавців чи профспілки (уповноважені ними органи), ненадання такими особами інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (стаття 412, 413 КпАП).

У разі грубого порушення законодавства про працю винні особи можуть бути притягнуті й до кримінальної відповідальності, передбаченої Кримінальним кодексом України (далі – КК).

До таких порушень належать, зокрема: незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою; грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою; інше грубе порушення законодавства про працю.

Винні особи караються штрафом, позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на відповідний строк, виправними роботами або арештом на певний строк, а також обмеженням волі на встановлений строк (статті 172, 173 КК).

 Чи буде законним проведення страйку без процедури реєстрації та вирішення колективного трудового спору (конфлікту)

Право на страйк осіб, які працюють, для захисту своїх економічних і соціальних інтересів закріплено статтею 44 Конституції України. Також в ній зазначено, що порядок здійснення права на страйк встановлюється законом із урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей.

Таким законом є Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (далі – Закон). Статтею 17 Закону визначено, що страйк – це тимчасово колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Виходячи з цього, страйк може бути розпочато за наявності певних взаємопов’язаних умов, а саме:

- наймані працівники (окремі категорії найманих працівників), підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів повинні перебувати в колективному трудовому спорі (конфлікті) із роботодавцем, тобто пройти процедуру вступу у колективний трудовий спір (конфлікт) відповідно до норм чинного законодавства (статті 2,4,6 Закону);

- примирні процедури (примирна комісія або трудовий арбітраж) не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або роботодавець чи уповноважена ним особа (організація роботодавців, об’єднання організацій роботодавців) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення такого спору (стаття 18 Закону).

Також необхідно враховувати випадки, за яких забороняється проведення страйку, а саме: за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків (стаття 24 Закону).

Окрім зазначених умов, законодавством передбачено окрему процедуру оголошення страйку (статті 19, 20Закону).

Отже, для того щоб страйк було визнано законним, необхідно дотримуватись законодавчо визначених норм щодо порядку вступу у колективний трудовий спір (конфлікт) та його вирішення примирними органами, процедури оголошення страйку, а також враховувати випадки, за яких забороняється проведення страйків.

 Чи можуть бути залучені представники місцевих органів виконавчої влади до роботи зі сприяння вирішенню колективного трудового спору (конфлікту)?

Відповідно до статті 15 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (далі – Закон) до компетенції НСПП належить залучення до участі в примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, у разі потреби примирна комісія консультується з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (стаття 8 Закону), а до складу трудового арбітражу можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи (стаття 11 Закону).

Пунктом 5 статті 24 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцеві державні адміністрації беруть участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Отже, представники місцевих органів виконавчої влади можуть бути залучені до участі в примирних процедурах із вирішення колективного трудового спору (конфлікту) як НСПП, так і за ініціативою однієї зі сторін колективного трудового спору (конфлікту).

Відділення НСПП в Чернігівській області