24 липня 2008

Загальні відомості

Городня – місто історичне і є центром єдиного району України, який безпосередньо межує з Російською Федерацією та республікою Білорусь.

Відстань до обласного центру Чернігова автомобільним шляхом - 56 км, столиці Києва - 200 км, до Росії та Білорусі - 35 км.

Городня знаходиться в зоні дії міжнародного транспортного коридору №9, визначеного Критською конвенцією в рамках Європейського Співтовариства (Хельсінкі -- Санкт-Петербург – Київ (Москва) – Одеса (Кишинів) – Бухарест – Александрополіс). Через місто проходять залізниця Санкт – Петербург -- Сімферополь та автомобільна дорога

Чернігів -- міжнародний пункт пропуску „Сеньківка”, далі - на Росію (Брянськ, Москву) та Білорусь.

Територія міста рівнинна, навколо чимало хвойних та змішаних лісів, неподалік 150 – гектарне озеро Черемошне.

Місто газифіковане, близько 90 % населення забезпечено централізованим постачанням води високої якості, запаси якої практично не обмежені.

Населення складає 12,7 тисяч чоловік.

Історія міста

Городня -- поселення часів Київської Русі. За багатовікову історію Городня була місцем інтенсивних контактів різноманітних етносів і культур, не раз була в епіцентрі важливих історичних подій, ставала ареною боротьби могутніх сусідніх держав.

У писемних джерелах Городня згадується в 1552 році, коли в складі Московського війська в Казанський похід разом із стародубцями йшли „боярские дети Городни и Мощенки”.

З 1618 року Городня у володінні польських шляхтичів Хвощів. У час створення урядом шляхетської Польщі Чернігівського воєводства ( 1635р.) Городня -- містечко і центр Городнянського округу.

У середині 17 століття городнянці брали активну участь у селянсько – козацьких повстаннях та визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького. Після Переяславської угоди 1654 року Городня стала сотенним містечком Чернігівського полку. До Городнянської сотні входили 55 населених пунктів.

У 1732 році завдяки благодійницьким внескам купця 1 гільдії, міського голови Писарева Павла Миколайовича в центрі Городні був збудований величний храм святої Трійці. Ця перлина зодчества могла б прикрашати місто й сьогодні, але 70 років тому городнянська святиня була зруйнована комуністичною владою.

У 1764 році в Городні мешкало 125 сімей козаків та 185 сімей міщан та селян, а також стали населяти її євреї, більш ніж 300 осіб, в основному ремісники та купці.

У 1782 році на Україні було скасовано полковий адміністративний устрій і утворено 5 намісництв, у тому числі й Чернігівське. Намісництва, а потім і губернії ділилися на повіти. У цьому році Городня стала адміністративним центром одного з найбільших повітів Чернігівщини -- Городнянського.

У 1782 році був затверджений для міста герб, який являв собою чорний якір на червоному фоні і три восьмикутні срібні зірки, одна зверху, а дві -- з боків.

Якір, абсолютно подібний до городнянського, можна знайти на гербі польських Радзиць. Відомо, що в Польщу цей родовий герб потрапив разом зі своїм володарем із Німеччини, де він був подарований родоначальнику сім’ї ще в XIV столітті за доблесть у морській битві. Може бути, що в часи польського панування Городня була віддана одному з нащадків німецького моряка, зокрема Хвощу. Можливо, і перекочував якір із Німеччини до родового герба польського поміщика, а потім на герб міста Городні.

У наступному 1783 році повітове місто одержало різні вигоди і привілеї.

Важливу роль для пожвавлення економіки й торгівлі в Городні мало прокладення Лібаво – Роменської залізниці (1873 р.), а згодом відкриття в Городні банку.

У кінці 19 століття на кошти грузинського князя І. Орбеліані був споруджений Народний дом, у якому аматори показували спектаклі, потім створювався кінематограф. Будівля збереглася, тепер тут міститься дитячо-юнацька спортивна школа.

Під час першої світової війни та створення Української незалежної держави Городня стала епіцентром тих історичних подій. У місті формувалися загони Червоної армії М. Щорса, В. Боженка, М. Кропив’янського. Біля Городні діяли повстанці отаманів Галаки, Добровечора, Ющенка, Бусла.

У 1919 році у приміщенні Городнянської жіночої гімназії /тепер школа №2/ знаходилось керівництво Чернігівської губернії, губком та губреввиконком під керівництвом Ю. Коцюбинського та Е. Бош.

У 1923 році повіти були ліквідовані, Городня стала центром району.

Під час колективізації Городня знову в центрі подій. Для придушення виступів селян у Городню були викликані з Гомеля регулярні війська. 17 червня 1931 року повстанці під керівництвом "куркуля" Я. Рябченка / в минулому начальник повітової міліції/ біля Городні отримали поразку.

Під час Великої Вітчизняної війни 8 тисяч 425 жителів Городні та району загинули в боротьбі проти німецько – фашистських загарбників. Трьом городнянцям: О.Жижкуну, Б. Калачу, Й. Юфи /еврей/ -- присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1989 році в Городні почалось виробництво кольорових телевізорів "Агат". Це був єдиний районний центр на теренах тодішнього Радянського Союзу, в якому випускалась така високотехнологічна продукція.

У Городні тривалий час розміщувався 703 навчальний авіаційний полк Чернігівського вищего авіаційного училища льотчиків, який мав добре оснащення; аеродром, полігон, сучасні класи, тренажери. Тут сталі на крило тисячі висококласних льотчиків, серед яких десять майбутніх космонавтів.

З проголошенням незалежності України, в 1991 році, Городня знову стала прикордонним містом.

Пам’ятник Гармати

 

В ході Північної війни Росії зі Швецією (1700 - 1721 рр.) шведські загарбники вторглися на територію Чернігівщини. Населення піднялося на захист рідної землі. Відзначились у битвах зі шведськими інтервентами козаки Городнянської сотні та місцеві жителі.

Влітку 1709року, коли один із загонів шведських військ підійшов до Городні та спробував її захопити, жителі вчинили опір.

Після розгрому армії Карла XI1 під Полтавою, Російський імператор Петро І святкував 29 червня 1709 року в Городні свій день ангела / день тезоімеництва / і подарував три чавунні гармати.

У 1888 році гармати були встановлені на п’єдесталі і збереглися до наших днів.

Пам’ятник як свідок патріотичних традицій минулого є зразком ливарництва 1-ї чверті XVIII ст.